Жив один архітектор. Усе своє життя він будував будинки, але став старий і вирішив піти на пенсію.
- Я звільняюся, - сказав він роботодавцю. - Йду на пенсію. Буду онуків няньчити.

Господарю було шкода розлучатися з цією людиною, і він попросив його:
- Слухай, а давай так - побудуй останній будинок і проведемо тебе на пенсію. Ти отримаєш гарний подарунок...

Архітектор погодився. Згідно з новим проєктом, йому потрібно було побудувати будинок для маленької сім'ї, і почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки...

Архітектор поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Щось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, бо їх можна було швидше доставити... Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар'єри. Коли будівництво було закінчено, він викликав господаря. Той оглянув будинок і сказав:
- Знаєш, але ж це твій дім! Ось візьми ключі. Усі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від фірми за довголітню роботу.

Що відчув архітектор, було відомо тільки йому одному! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором'язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість.

Він усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він повинен був жити в тому єдиному будинку, який побудував погано...

Висновок: Ми всі - архітектори власного життя. Усе, що ми робимо сьогодні, має значення завтра. Уже сьогодні ми будуємо будинок, у який вселимося завтра...

#необычные-истории #карма #життя