Умер человек. Нне выдержал его пес разлуки, рядом лег и тоже умер. И вот душа человека стоит перед золотыми вратами и рядом – душа собаки. У ворот – привратник.

- Що це за місце? - запитав мандрівник у воротаря.
- Це рай, ти вже помер. Тепер можеш увійти і відпочити по-справжньому.
- А там є вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але в мене із собою собака.
- Шкодую, сер, із собаками не можна, - сказав воротар, вказавши на табличку "Із собаками вхід заборонено!". - Її доведеться залишити тут.

Не ввійшла людина в цю браму, пройшла повз. Ідуть вони далі, бачать другу браму, на якій нічого не написано, тільки поруч старець сидить.

- Вибачте, шановний...
- Петро я.
- А що за цими воротами?
— Рай.
- А з собакою можна?
- Звичайно!
- А там, раніше, що за брама була?
— В Ад.
До Рая доходят только те, кто не бросает своих друзей.